Відразу після вбивства Мартіна Лютера Кінга-молодшого професор Джейн Елліот використовувала мінімальну групову парадигму для проведення експерименту, який навчив своїх учнів про расову дискримінацію. Мінімальна групова парадигма сформувала цілу методологію соціальної психології. В основному, ви встановлюєте відмінності між набором предметів, щоб розділити їх на окремі групи. Ця методика дозволяє дослідникам показати, скільки різних рис потрібно для створення визначених груп, а потім проаналізувати поведінку суб’єктів у своїх групах.
У 60-ті роки Сполучені Штати опинилися в розпалі кризи соціальної гонки. Професор Джейн Елліот провела груповий експеримент зі своїми студентами, який вони ніколи не забудуть. Ідея була простою, але глибокою. Вона хотіла показати своїм студентам, що довільно встановлена різниця може розділити їх і поставити один проти одного.
Джейн Елліот, вчителька та активістка боротьби з расизмом, провела безпосередній експеримент зі студентами у своєму класі. Вона сказала їм, що люди з карими очима кращі за людей з блакитними очима. Вона також змусила кареоких студентів надіти на синьооких студентів будівельні паперові пов'язки.
Кілька основних та довільних прикладів Елліотт висловив думку, що люди з карими очима були кращими. Студенти були здивовані, але вони не сперечались. Таким чином, вона успішно створила дві різні групи у своєму класі:
Наслідки мінімальної групи стали очевидними дуже швидко. Різниця, така проста, як колір очей, визначена та встановлена авторитетом, створила розлад між учнями.
Діти з карими очима почали діяти агресивно і підло по відношенню до синьооких дітей. Останні відчували дискримінацію з боку інших карих очей.
Зазвичай "блакитні очі" - це не образа. Однак у цьому класі наявність блакитних очей стало умовою неповноцінності. Отже, діти з карими очима почали використовувати "блакитні очі" як образу. Діти з карими очима не хотіли грати з "блакитними очима" під час перерви. Вони також постійно їх переслідували.
Довільний поділ між студентами посилився протягом експерименту, настільки, що він фактично закінчився фізичним насильством. Діти часто б’ються, сперечаються, а іноді б’ють одне одного, але цього разу їх мотивував колір очей. На другий день Еліот змінив групи. Вона сказала студентам, що діти з карими очима поступаються, і повторила експеримент. Результати були однаковими.
Коли ви читаєте про цей експеримент, важко не поставити під сумнів ярлики. Якщо цей довільний розподіл, який Елліот застосовував протягом кількох годин, створив стільки проблем у цьому класі, що відбувається в більших масштабах? Враховуючи всі існуючі стереотипи та упередження, яка шкода завдається?
Нікого не дивує, що деякі соціальні групи дискримінують інших через етнічну приналежність, релігію чи культуру. Ці відмінності призводять до війни та ненависті. Навіть члени сім'ї можуть обернутися один проти одного, якщо якась влада раптом вирішить, що ці розбіжності є проблемою.
«Мені хотілося кинути школу. Я почувався божевільним. Це те, що відчуваєш, коли тебе дискримінують ".
-Дітина-учасник експерименту "Блакитні очі" - "Карі очі"
Джейн Елліот багато раздумувала над наслідками мінімального групового експерименту. Вона каже, що це шокує, як діти, які зазвичай добрі, співпрацюють і дружать між собою, раптом стають зарозумілими, дискримінаційними та ворожими, коли належать до “вищої” групи.
Ненависть і дискримінація, які ми спостерігаємо у дорослих, походять з їх виховання. Суспільство змусило їх повірити, що вони кращі за інших людей з довільних причин, таких як колір шкіри або стать.
Ця парадигма допомагає зрозуміти поточні проблеми, пов'язані з дискримінацією. Сьогодні збільшення міграції означає більше можливостей для людей з різними колами взаємодіяти один з одним, що часто є джерелом конфліктів.
Люди та культури, які вже є в певному місці, часто відчувають загрозу з боку нових іммігрантів. Їх відповідь полягає у створенні дихотомії неповноцінності та переваги. В результаті цих поділів ви бачите расову дискримінацію або навіть тероризм.
Метою мінімальної групової парадигми є встановлення суб’єктивних відмінностей та створення клімату фаворитизму. Таким чином, домінуюча група, яку підтримує влада, завжди матиме перевагу. Ця процедура іноді настільки тонка, що ніхто не помічає, що вона відбувається. Деякі рекомендації щодо уникнення або зменшення цього ефекту:
На закінчення експеримент Джейн Елліот демонструє неміцність співіснування та співпраці. Це також показує, як свавільні та суб’єктивні речі можуть налаштувати друзів, членів сім’ї та громадян один проти одного.
«Благодійність принизлива, тому що вона здійснюється вертикально та зверху; солідарність є горизонтальною і передбачає взаємоповагу ".
-Едуардо Галеано-
